У РІДНІМ СЛОВІ РІДНИЙ СВІТ .

Мова українська! Свята праматінка мого народу! Від Слова Божого, славних пращурів, неба і землі, вогню і води, спеки і дощу, грому і блискавки, сонця і місяця, хмар і зорi, хлібних ланів, квітучих садів, співу пташок, тиші і вітру народжена.

Мова рідна! Мудра Берегиня, що не даєш згаснути земнiй славi народу нашого, дбаєш про нього, згуртовуєш його, тримаєш на неосяжній висоті небесного олiмпу волелюбностi i гордостi духу.

Мова!  Ти множиш цей люд веселий i щирий, святоруський, багатий талантами та невмирущими скарбами традицій і пiсень, наповнюєш душi Божественним сяйвом сонячно-небесним, бо то є кольори життя i вищого знамення.

Мова наша! Життєдайна криниця на неосяжнiй дорозi людської долi! Твої джерела б’ють з правiчних глибин матiнки-землi, тому й вогненна така. Купаються в тобi нiчнi зорi, тому й чарiвна така. Кохаються в тобi вуста матерi, тому й ласкава така. Зцiлюєш Ти втомлених духом, даєш силу й наснагу, здоров’я та довгий вiк, даруєш безсмертя тим, хто живе Тобою, вдихає Тебе, молиться Словом Твоїм.

Мова наша! Пресвятая й незаймана Дiва! Ординцями по степах гнана, на курних шляхах переймана, ворогами нищена, запроданцями зваблена, невігласами спотворена, у рідному домі ув’язнена, на відкуп віддана, чужою вірою спаплюжена, у рабствi упокорена.

Мова наша! Недоросла зрiлостi, у муках виснажена, жебрачкою залишена, передчасно змарнiла, онуками-покручами зневажена. Стражденниця, великомучениця, Мати рідна, до Сибiру й на Колиму заслана, у Соловецьких ямах гноєна, за моря й океани розвiяна, голодомором викошена, лютим чоботом розчавлена, стонадцять разів розстрiляна, чорнобильським порохом припорошена.

Мова наша! Самотня калина зi зламаним гiллям i всихаючим корiнням, знеславлена твоїм сiм’ям вироднiлим, що вродило не в квiтучих садах, де янголи вiтають, а у валуївськім тирловищі, де густо родить чортополох забвення, осот безпам’ятства, блекота байдужості, кукiль дрiбномислення, будяк бездуховностi, глод рабської покори, прибиті отруйним порохом повiльного вимирання та смертi. Настав же, Боже, золотi плуги Часу i дай силу Плугатарям твоїм переорати той бур’ян.  

Повернися, єдина, до нас, до кожної оселi та родини, де б ми не були. Викликаємо Тебе з нетрiв забуття, віруємо в силу Твою, освячуємо щирістю душ та вогнями сердець, вiдданою любов’ю синiв i доньок, цiлуємо лик Твiй святий i скорботний, Панно наша, Берегине, Мова українська!