До 142-ї річниці від дня народження Лесі Українки

„Чи тільки терни  на шляху  знайду,

                    Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

                    Чи до мети я певної дійду,

                    Чи без пори скінчу свій шлях тернистий...”  

Світ не  знав такої поетеси. Безсмертна іскра Прометея запала глибоко в її серце і загорілася  ясним вогнем. В промінні цього вогню світ пізнав її творіння, пройняті філософськими роздумами про людину очікуваного майбуття, сповнені незборимої сили заперечення зла і ствердження добра.

 Ця поетеса - Леся Українка.  

 Вона прожила недовгий вік, але це було прекрасне життя людини, що весь свій хист, кожну хвилину віддавала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення. Слово було для неї зброєю в боротьбі, а без боротьби вона не бачила життя.

 Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка)  народилася 25 лютого 1871 року в місті Новгород -Волинську.

Понад тридцять років віддала  вона творчості. Окрім поетичних писала і  короткі прозові  твори. Здебільшого це казки, оповідки, розповіді сільського життя, серед них  оповідання "Приязнь", "Над морем", "Помилка", "Розмова". Безперечно, і тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. 

Шанобливо схиляючись перед стійкістю поетеси, ми ще більше шануємо в ній поетичне слово, вільне і бойове. Воно вірно служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для наступних поетичних поколінь .

Останні роки Леся Українка   проживала в грузинському містечку Сурамі, там і померла 1 серпня 1913 року. Тіло її було перевезене до Києва і поховане на Байковому кладовищі.

Святкуємо День рідної мови

За  рішеням  ЮНЕСКО  щорічно, 21 лютого, всі народи  Землі  відзначають  Міжнародний   день рідної мови.

Це свято  уже сьогодні  крокує по планеті, адже  кожен  громадянин  будь-якої  країни   відчуває свою причетність до свого  народу, до своєї мови.

Створена на світанку  людської  історії,  мова розвивається, живе в народі. За приблизними  підрахунками, на земній кулі сьогодні налічується 3000 мов і кожна з них має право на своє існування, на своє життя, бо мова - це  той інструмент,  який об’єднує націю, народ у єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Життя мови залежить від народу, який несе її у своїй душі , у своїх звичаях, традиціях , у своїх піснях і у своїй культурі.

 З нагоди Дня рідної мови бібліотекою організована книжкова виставка „Мово моя на моїй землі”.

  

"Майстер оповідань, чуттям огрітих"

 Під такою назвою в нашій бібліотеці проведено біографічну сторінку, присвячену 150-й річниці від дня народження талановитого галицького письменника, церковного і громадського діяча Тимофія Бордуляка.

Тимофій Гнатович Бордуляк народився 2 лютого 1863 року в с.Бордуляках Бродівського повіту на Львівщині, в селянській родині. Початкову освіту одержав у м.Станіславчику  Після початкової школи продовжив навчання в гімназіїї у Львові. Навчання в гімназіїї давалось легко, особливо гуманітарні науки;  У 2-класі зацікавився латинською, грецькою, німецькою та французькою мовами і до кінця навчанння він міг вільно говорити ними.                                                        

Художня спадщина Тимофія Бордуляка невелика за обсягом і небагата на жанр: 8 поетичних творів, кілька десятків  оповідань, нарисів, новел; переклади, листи. Не  все, відоме нині, опубліковане. Але без цієї небагатої літературної спадщини ми не  мали б такої повної та ясної картини духовної атмосфери переломної епохи ХІХ-ХХ ст. Без неї збідніла б наша уява про світогляд, духовний і філософський зміст буття галицького селянина на зламі двох століть, його страждену долю й уперту здатність у найскладніших умовах жити і залишатися людиною.

Герої його оповідань - це селяни - найбідніші з бідних, переважну  більшість котрих немилосердно б’є доля зусібіч.

Перше оповідання Т.Бордуляка „Да, Боже, здоровля корові” було  надруковано в газеті „Діло” в 1891 році, і воно одразу привернуло  до себе увагу щирістю  й  правдиво-теплим співчуттям до бідного люду.

90-ті роки ХІХ ст. найплідніші в творчості Бордуляка. За цей час було опубліковано 22 оповідання .

 Бордуляк двічі міняв місце проживання: спочатку живе   в містечку  Городище Тернопільського повіту (1893-1899), а потім в селі Великий Ходачків теж на Тернопільщині (з 1899-року і до смерті  (помер1936 року).

Як письменник -демократ і проповідник Слова Божого,  Бордуляк мріяв про кращу  долю для народу. Спосіб реалізації цієї мрії він ніяк не пов’язував із революцією. Був переконаний: насильство викличе насильство, тому й не вірив у його рятівне начало для побудови майбутнього...