До 142-ї річниці від дня народження Лесі Українки

„Чи тільки терни  на шляху  знайду,

                    Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

                    Чи до мети я певної дійду,

                    Чи без пори скінчу свій шлях тернистий...”  

Світ не  знав такої поетеси. Безсмертна іскра Прометея запала глибоко в її серце і загорілася  ясним вогнем. В промінні цього вогню світ пізнав її творіння, пройняті філософськими роздумами про людину очікуваного майбуття, сповнені незборимої сили заперечення зла і ствердження добра.

 Ця поетеса - Леся Українка.  

 Вона прожила недовгий вік, але це було прекрасне життя людини, що весь свій хист, кожну хвилину віддавала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення. Слово було для неї зброєю в боротьбі, а без боротьби вона не бачила життя.

 Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка)  народилася 25 лютого 1871 року в місті Новгород -Волинську.

Понад тридцять років віддала  вона творчості. Окрім поетичних писала і  короткі прозові  твори. Здебільшого це казки, оповідки, розповіді сільського життя, серед них  оповідання "Приязнь", "Над морем", "Помилка", "Розмова". Безперечно, і тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. 

Шанобливо схиляючись перед стійкістю поетеси, ми ще більше шануємо в ній поетичне слово, вільне і бойове. Воно вірно служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для наступних поетичних поколінь .

Останні роки Леся Українка   проживала в грузинському містечку Сурамі, там і померла 1 серпня 1913 року. Тіло її було перевезене до Києва і поховане на Байковому кладовищі.