Чорнобиль: спільна тривога, спільна турбота.

Чверть століття ми несемо в серцях і душах біль, якого завдала Україні катастрофа на Чорнобильській АЕС. Чверть століття в Україні та світі  існує вимір часу: до і після аварії.
        26 квітня 1986 року стало чорною датою для українського народу, і не лише для українського, а й для всьго людства. В кожній душі той трагічний день відізвався тривожним зойком, відчуттям біди. Не всі знали, що це за біда, і  які наслідки цієї катастрофи на нас чекають. А для людей, котрі були повною мірою або частково причетні до ліквідації  наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції, це не просто факт, а тяжкі спомини: покалічені душі, життя.
    Рядові ліквідатори  часто виявляли зразки  самопожертви. Вони ретельно виконували все, що їм доручали люди пропонували свої знання, свою працю і навіть своє життя.  Ці герої за покликом серця в перші дні прибули до Чорнобиля і практично голими руками накривали вогонь  зруйнованого реактора,  вони врятували світ від ще більшої катастрофи.
  Ми у великому боргу перед ними, ми вдячні їм за це.
  Дай дам Боже, духовної сили і мудрості, щоб чорнобильське лихо ніколи не повторилося.
   Світла память усім, хто став жертвою цієї страшної трагедії.
До дня Чорнобильської катастрофи,  про цей страшний день в бібліотеці була оформлена виставка- сполох.

Олесь Гончар: творчість ,як доля

Олесь Терентійович  Гончар   видатний  письменник , літературний критик, громадський діяч, народився  3 квітня 1918 року  у селищі Ломівка поблизу Катеринослава (нині Дніпропетровськ) у родині робітників  Терентія Сидоровича  і Тетяни Гаврилівни Гончарів.
       Після смерті батьків його забирають бабуся з дідусем  до себе в село Сухе на Полтавщині .Дитинство майбутнього українського письменника минало в атмосфері доброти , серед пісень, казок, народних переказів та легенд.
       Ще в школі добре писав, після закінчення семирічки  вступив на роботу в редакцію Козельщинської районної газети.
    1933-1937 роках навчався в Харківському технікумі журналістики імені М.Островського, після закінчення працював учителем  в Харківській обласній газеті.
   1937 році почав публікувати свої твори в основному  короткі оповідання в республіканських виданнях.
   1938 році вступив на філологічний факультет Харківського університету.
У червні 1941 року з третього курсу Олесь  йде добровольцем на фронт. Після демобілізації письменник продовжує розвивати військову тему в своїх численних новелах, поруч з нею починає звучати і нова тема-мирне життя людей, моральні аспекти  їх взаємовідносин.
  Один із його романів, роман "Людина і зброя" був удостоєний  Національної премії України ім.Шевченка.
У творах пізнього періоду Гончар продовжував піднімати морально -етичні теми сучасності, тему романтики юнацьких пошуків.
 З початком перебудови і набуттям Україною незалежності активно включився в громадське життя, був ініціатором створенням  Товариства Української Мови та Народного Руху України.
           Помер український письменник 14 липня 1995 року в Києві .Похований на Байковому кладовищі. У 2001 році в Києві  відкрито пам'ятник Гончару. 2005 році було присвоєно звання Герой України (посмертно).