У РІДНІМ СЛОВІ РІДНИЙ СВІТ .

Мова українська! Свята праматінка мого народу! Від Слова Божого, славних пращурів, неба і землі, вогню і води, спеки і дощу, грому і блискавки, сонця і місяця, хмар і зорi, хлібних ланів, квітучих садів, співу пташок, тиші і вітру народжена.

Мова рідна! Мудра Берегиня, що не даєш згаснути земнiй славi народу нашого, дбаєш про нього, згуртовуєш його, тримаєш на неосяжній висоті небесного олiмпу волелюбностi i гордостi духу.

Мова!  Ти множиш цей люд веселий i щирий, святоруський, багатий талантами та невмирущими скарбами традицій і пiсень, наповнюєш душi Божественним сяйвом сонячно-небесним, бо то є кольори життя i вищого знамення.

Мова наша! Життєдайна криниця на неосяжнiй дорозi людської долi! Твої джерела б’ють з правiчних глибин матiнки-землi, тому й вогненна така. Купаються в тобi нiчнi зорi, тому й чарiвна така. Кохаються в тобi вуста матерi, тому й ласкава така. Зцiлюєш Ти втомлених духом, даєш силу й наснагу, здоров’я та довгий вiк, даруєш безсмертя тим, хто живе Тобою, вдихає Тебе, молиться Словом Твоїм.

Мова наша! Пресвятая й незаймана Дiва! Ординцями по степах гнана, на курних шляхах переймана, ворогами нищена, запроданцями зваблена, невігласами спотворена, у рідному домі ув’язнена, на відкуп віддана, чужою вірою спаплюжена, у рабствi упокорена.

Мова наша! Недоросла зрiлостi, у муках виснажена, жебрачкою залишена, передчасно змарнiла, онуками-покручами зневажена. Стражденниця, великомучениця, Мати рідна, до Сибiру й на Колиму заслана, у Соловецьких ямах гноєна, за моря й океани розвiяна, голодомором викошена, лютим чоботом розчавлена, стонадцять разів розстрiляна, чорнобильським порохом припорошена.

Мова наша! Самотня калина зi зламаним гiллям i всихаючим корiнням, знеславлена твоїм сiм’ям вироднiлим, що вродило не в квiтучих садах, де янголи вiтають, а у валуївськім тирловищі, де густо родить чортополох забвення, осот безпам’ятства, блекота байдужості, кукiль дрiбномислення, будяк бездуховностi, глод рабської покори, прибиті отруйним порохом повiльного вимирання та смертi. Настав же, Боже, золотi плуги Часу i дай силу Плугатарям твоїм переорати той бур’ян.  

Повернися, єдина, до нас, до кожної оселi та родини, де б ми не були. Викликаємо Тебе з нетрiв забуття, віруємо в силу Твою, освячуємо щирістю душ та вогнями сердець, вiдданою любов’ю синiв i доньок, цiлуємо лик Твiй святий i скорботний, Панно наша, Берегине, Мова українська!

КРУТИ: ДЗВОНИ БОЛЮ І ТРИВОГ.

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне за 130 кілометрів на північний схід від Києва  Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом Червоної Гвардії під проводом есера Михайла Муравйова(згодом за свою жорстокість та свавілля страченого більшовиками) та загоном з київських курсантів і козаків "Вільного козацтва", що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді. Особливо вразило сучасників поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і у кількості 27 людей були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'ятітридцяти» Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір  випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.
В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.
Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирнидоговір який врятував молоду українську державність.

СЯЙВО РІЗДВА ХРИСТОВОГО.

 

Різдво Христове – одне із найулюбленіших свят українців. Зима, часу вдосталь, тож можна і – добре розговітися після посту, і в гості сходити, і самим побувати у людей і книги почитати. До свята готувалися у кожній хаті: білили світлиці, прикрашали ікони вишитими рушниками, застеляли найкращі килими. Особливо готувалися до Святої вечері, подаючи дванадцять пісних страв. Розмаїття їх – величезне, та узвар і кутя мали бути на кожному столі. Так само, як і сплетений із житньої чи пшеничної соломи дідух. Він був символом усіх трьох зимових свят, то прибирали його аж після Водохрещі.

   «За Різдвяним столом» була викладка інформації в бібліотеці про Святвечір, Різдва

Традиції різдвяного святкування мають тисячолітню історію. Різдвяні дні і щонайперше саме Різдво – це унікальний, ні на що не схожий час у році, коли православні християни всього світу поринають в атмосферу дива, дарують собі та своїм близьким незабутню казку, входячи у рік прийдейдешній прибирали його аж після Водохрещі